Ось це мій перший пригодницький роман.     

              
 Пригоди Друзів

      Розділ 1.Початок історії

І починається моя пригода . Мене звати Стас…  Я любив читати про динозаврів. Одного разу в мене у школі з’явилася така думка і не думка, а ідея, що можна доїхати до львівського  аеропорту і полетіти в місто Нью-Йорк.  Я читав, що в місто  Нью-Йорку розробляють машину часу і, щоб до неї дістатися потрібно полетіти в минуле і забрати яйце Тиранозавра. Тільки в мене є одна проблема. Я не знаю, де є машина часу. Мені в першу чергу  потрібно зібрати команду, щоб полетіти у минуле. Після уроків я своїм друзям розповів про подорож у минуле. Але погодився зі мною їхати мій друг Ярик. Ми з ним  домовились зустрітися в місті, і коли я приїхав додому то я все розказав батькам.

- Мамо, тату, в мене для вас дуже велика новина.

- В нас теж є новина для тебе.

- Яка?

- Ти вже дорослий тому ми хочемо розказати тобі,  що ми працюємо в штабі і в нас є спеціальна кімната вдома, якщо хочеш, то можемо показати.

- Ура!

- А Настя знає?

- Так.

- То якраз добре, бо я хочу полетіти у минуле, щоб виконати місію,в мене є команда.

- Гаразд! Тобі вже 14 років, ходімо, я тобі все дам необхідне, тільки запам’ятай,щоо це все засекречено.

- Добре!

 Тато дав мені лазерну пушку і код від лабораторії. І сказав,що коли я зустріну в Нью-Йорку людину на ім’я

Роберт Джеймс, сказати йому код від лабораторії і він все зрозуміє. Я послухав, що мені говорить тато, взяв все і поїхав до міста, де має бути наша зустріч. 

 Розділ 2. Роздум завдань    

Ми з Яриком зустрілися вмісті

- Привіт,Ярику.                                                                         

- Привіт, Стасику, у мене є для тебе дві новини, одна-добра, а друга-погана.

- Починай з поганої.

- Нам буде треба їхати не до міста Львова, а до Києва.

- Тю, теж мені проблема, а яка добра?

- Мені тато сказав, що є в київському аеропорту супер машина «Запорожець» чорного кольору.

- Клас, а ключі до неї є?

- У тому й  проблема, що немає, але в мене є координати Центр.

- Координати кого?

- Сам не знаю.

Так виявилось, що батьки Ярослава теж літали на машині часу разом з моїми батьками, і в нього теж є лазерна пушка. Тільки спершу я думав що подорож буде легка, але виявилось, що треба знайти ключі від якогось Запорожця,потім полетіти в Нью-Йорк, а там знайти якогось чудака, і потім вже полетіти в минуле і забрати яйце  Тиранозавра. Ну і довга буде поїдка,але ми не розслабляємося щоб нам швидше добратись до Києва, вкрадемо авто, бо в н наших пістолетах є спеціальна штука, яка може приспати людину на декілька  годин. Ми, не думаючи побігли до найближчого автосалону.

     Розділ. 3 Викрадення автомобіля

Ми прийшли до салону «Мерседес»

­- Добрий день, чим можу вам допомогти?

- Та нічим, ми цікавимося машинами.

І ми відійшли вбік.

 - Ярику давай так: я знаходжу нам авто, а ти присипляєш продавця,-тихо сказав я.

-  А чого зразу я маю присипляти, а не ти?

- Бо шукати машину теж важко.

- Гаразд, тільки ти за кермом.

Коли Ярик пішов, я відразу побачив спортивне авто.

- Вау, ото машина.

  Я зразу у неї сів. І в цей час прибіг Ярик.

- Нам треба швидко тікати, тому що увімкнулася сигналізація. Незабаром тут буде поліція.

- Сідай бігом. Пригоди тільки начинаються.

Ми поїхали до міста Києва.

        Розділ 4. Втеча від поліції

Ми вже вті.кали від поліції.

- Стасе ти тримай руля, а я їм зараз сюрприз зроблю.

 Ярик вилив на дорогу автомобільне масло. Два поліцейських автомобілів перевернулися. Ми подумали, що вже небезпека минула, але звідкись взялися ще чотири поліцейські машини.

- Та стільки їх вже може бути?

- Сердито сказав я.

Ярик почав відстрілюватися, але їх ставало більше і більше. Ми вже не знали, що нам робити. Я побачив поїзда і відразу подумав, що можна проскочити перед поїздом. Ярик почав казати:

- Зупинись – бо розіб’ємось.

Але я не слухав друга, і побачив збоку червону кнопку,   на неї натиснув. Це виявилось «Турбо».

Ми їхали  так швидко, що я не міг втримати кермо.

Але ми встигли проскочити, а поліцейські машини - не встигли. Я вже подумав, що вже все закінчилось,але по нас почав хтось стріляти. Це був поліцейський гелікоптер.

 Я почав їхати змійкою, щоб він в нас не попав.    Ярик хотів попасти у нього, але він був бронебійний. Ми вже не знали, що нам робити. Раптом  я побачив, як падає гелікоптер. На даху я побачив снайпера. Ми  поїхали до нього.

    Розділ 5. Незнайомий рятувальник

Ми приїхали до будинку, де був снайпер,і побігли на дах.

- Швидше! Може, ще встигнемо,- сказав я.

 Ми піднялися на дах. Там нікого не було,  тільки зброя  і записка. Взявши її, я прочитав:

«Привіт, хлопці, я дізнався,  що ви хочете полетіти в минуле. Я можу вам  допомогти. Знайти машину часу дуже важко.  Їдьте до міста Житомира. І в центрі міста знайдете телефон і ключ від «Запорожця»

      Прочитавши лист, ми з Яриком поїхали в Житомир. 

      Розділ 6. Я впізнаю незнайомця

Ми в місті Житомирі.

- Де нам шукати ті ключі і телефон?, Сердито сказав я.

- Не знаю.

 Ми почали шукати, ми його дуже довго шукали. Коли Ярик проходив біля якогось куща то його зброя почала світитися.

- Що це? - здивовано запитав Ярик.

- Не знаю, подивись.

Ярик глянув - а там лежав телефон і ключі від Запорожця. Він дав мені телефонна, там писало, «передзвони». Я зауважив,що там був лише один номер. Набравши номер,я почув знайомий голос.

- Привіт, Стасе, слухай, зараз  сюди приїдуть роботи тому біжи до найвищого будинку на 12-ому поверсі до зустрічі!

- Які роботи? - здивовано запитав я.

Незнайомець вимкнув телефон.

- Роботиии, - почав кричати Ярик.

Ми побігли на 12-й поверх.

    Розділ 7.  Незнайомець - то мій друг

Ми прибігли на 12-й поверх.  Виявилося, що незнайомець - то мій друг Микола.

- Микола, - здивовано вигукнули ми.

- А що, не впізнали?

- Чому ти раніше не сказав, що це ти?- запитав я.

- Не знаю, мені хотілося повеселитися .

- Що будемо робити з тими термінаторами? - Спитав Ярик.

- Спершу їх  знищимо, а потім поїдом в аеропорт.

Саме в цю хвилину в будівлі щось підірвалося, ми глянули у вікно - а там танк.

       Глава 8  Нас хочуть знищити

Я постарався своєю зброєю знищити танка, але він був сильно броньований.

-         Чорт, що нам робити? - запитав я.

-         О-О-О, хлопці, подивіться,що я знайшов.

-          Що-о-о? запитали хлопці.

-         Це вибухівка. У мене є план, - радісно відповів Ярик.

-         Який план?

-         Стасе, давай ми з тобою вийдемо на вулицю ти мене будеш прикривати, а я підкрадусь до танка і положу на нього вибухівку. Так ми  підірвемо танка.

-          А мені що робити? - здивовано запитав Микола.

-         А ти в нас снайпер, будеш  нас прикривати.

-          Добре.

Ми пішли на двір і в нас була дуже-дуже велика проблема: у них були лазерні автомати, а в нас - пістолети лазерні.

-         Де вони взяли їх? - запитав я.

-         Не знаю, - відповів Ярик.

Я почав прикривати Ярика.

Він тихенько підійшов до танка,  положив вибухівку,  поставив таймер на декілька секунд.

-         ОЙ-ОЙ-ОЙ-ОЙ! тут зараз все  вибухне! Тікаймо. Ми швидко бігли з цього місця.

-         Фух,   ледь встигли, - відповів Ярик.

-         Ну що, поїхали до аеропорту?запитав я.

-          Поїхали.

Ми троє сіли в автомобіль і поїхали до київського аеропорту.

       Розділ. 9 Пошук «Запорожця»

Коли ми їхали до аеропорту, я завжди згадував тих роботів. Можливо,  друг хтось навмисно послав їх до нас, щоб потрапити до машини часу. Ми приїхали до аеропорту і почали шукати автомобіль, але не могли його знайти.

-         Точно, Ярику Пам’ятаєш координати Центр? - задумливо запитав я.

-         Пам’ятаю а що?

-         То, можливо,  «Запорожець» в центрі аеропорту?

-         Можливо, - сказав Микола.

Ми швидко побігли до центру аеропорту,але там була стіна. Микола підійшов до стіни,  випадково наступив на камінець і стіна почала відкриватися.

-         Що це таке? - здивовано вигукнув Микола.

-         Не знаю, - відповів я.

 Ми пішли в тунель. Через деякий час увімкнулося світло. Ми побачили Запорожця.

-         Ого, нарешті ми його знайшли.                                    

Я сів за кермо і  ми почали підніматися на гору.

Розділ 10. Найкраща машина - це…

Коли ми піднялися наверх  побачили роботів.  Вони в нас почали стріляти, але добре, що в нас були броньовані вікна.

Я почав заводити машину, але вона не заводилась. Ми почули   комп’ютерний голос.

-         Скажіть пароль! Скажіть пароль!

-         Ярику, який пароль?

-         Я не знаю.

-         Пароль правильний «доброї поїздки».

 Ми почали втікати від роботів.

 Вони за нами на джипах. Почали стріляти. Ми вже не знали, що робити раптом я побачив якусь кнопку. Натиснув на неї, і о диво відкрився арсенал зброї. Хлопці взяли по гранатомету і почали відстрілюватися. Я їхав упевнено, та в якусь хвилину нам пробили колесо. Ми почали перевертатися. Роботи вийшли з машини і почали підходити до нас. Мені сильно боліла голова. Я не знав, що робити і сказав підкачати колесо. Колесо саме підкачалося і я нажав на газ. Ми ледве встигли відірватися від роботів.

-         Ура! Ми відірвалися.

У якусь мить я побачив,що через нашу машину перелітає джип. Я помітив воєнного літака.

  Розділ 11. Найкраща машина - це…(2)

 Ми швидко їхали. Ми саме переїжджали міст коли сталася трагедія. Літак підірвав міст. Міст почав падати.

-         А-А-А-А,  що нам робити? - кричав Ярик

-         Хлопці, у мене є план, - сказав я.

 Я, не задумуючись, повернув вбік, щоб не підірватися, а  впасти у воду. Хлопці почали кричати:

-         Ти що, з глузду  з’їхав?

Я натиснув на кнопку, щоб машина перетворилася на човен, та й попливли на воді. Невідомо  звідки взялися човни з роботами. Я відразу натиснув на  кнопку,  щоб  у нас відкрилася криша і до нас приплив човен.  Один з роботів стрибнув до нас. Я взяв трубу  і вдарив  його.

-         На отримуй те що заслужив.

Але в нього тільки пом’ялася голова. Ярик вдарив  його ногою, і він впав у воду. Але на човні ще було три робота,   вони почали нас штовхати,тому ми почали їхати ще швидше. Я побачив великий камінь і підштовхнув його до роботів.  Роботи врізалися в той камінь. Але там було три човни. Два з них ми знищили легко, залишився один. Він підплив до нас,  Ярик стрибнув на їхній човен і почав відстрілюватися. Він там усіх знищив. Ми почали йому кричати:

-         Стрибай назад

Ярик кинув гранату і стрибнув назад.

-         Ура, ледь встиг, - сказав Ярик.

-         Ти геть збожеволів.

-         Хлопці, дивіться, літак!

-         Ну що, політаємо, - сказав я.

Злетівши, ми почали обстріл але ворог був швидшим. Він попав в крило нашого літака. Ми почали падати.  У відчаї я згадав про колесо, тому сказав:

-         Відновити крило.

 Ми полетіли далі. Ми вже не знали, що робити, і я побачив кнопку, де писало «Уповільнення»:

-         Завжди мріяв нажати цю кнопку, - сказав я.

І все уповільнилося, біля нас в цей момент пролітав літак,  Микола кинув липучу гранату на скло літака, і він підірвався. Я відключив уповільнення

-         Ледь встигли,- сказав Ярик.

-         Ага, а тепер куди?

-         А тепер в Нью-Йорк.

 Розділ 12. Гарний спуск

Коли ми летіли у нас закінчився бензин, але добре, що ми пролітали над Африкою,коли почали падати.

-         Ой-ой-ой… ми падаємо.

-         Не бійся у нас є парашут.

Я відкрив парашут. Ми плавно приземлилися.

Розділ 13. Пошук житла

Ми опинилися  посеред Африки. В запорожцю нема бензину, лазерні пістолети розряджені. А вони заряджаються як телефон.

-         І що нам хлопці робити? - спитав Микола.

-         Навіть не знаю, - відповів я.

-         Хлопці, в мене є ідея, - сказав Ярик.

-          Яка?

-         Поставмо координати на запорожця, все одно його ніхто не забере, а ми тим часом зробимо списи для оборони і підемо шукати невеличкий будинок, де можна переночувати

-         Добре.

Ми взяли ножа і пішли рубати дерево. Ми довго йшли і знайшли дерево, ми на нього залізли,взяли потрібні гілки і зробили списи.

-         Ну, що йдемо шукати домівку.

-         Угу .

Наші пошуки тривали довго.  Я думав, що ми її не знайдемо, аж раптом Микола побачив домівку:

-         Хлопці, дивіться, дім.

-         Ура! Ми його знайшли.

-          Ходімо  до нього.

-         Ходімо.

Ми пішли до того будинка.

-         Переночуємо на верху,- запропонував я.

-         Згода.

Ми залізли на гору по драбині і заснули.

Приблизно о п’ятій годині ранку ми почули якийсь шурхіт. Проснулися, ми побачили,як сюди зайшли п’ять роботів і незнайомий  чоловік 

-         Хлопці, хто це? - тихо спитав я.

-         Не знаю .

Ми лежали,  не ворушившись, а непрохані гості щось там шукали, а потім пішли. Ми через деякий час втекли. Але так ми не знайшли будинок на декілька днів.

          Розділ 14. Пошук їжі

Ми були дуже голодні. Подивившись в карту,  побачили,що недалечко є річка Нігер, і ми пішли туди. Ми  дуже довго йшли нам хотілося пити і їсти. Нарешті ми  прийшли. Біля річки ми побачили якогось чоловіка. Ми хотіли з ним поговорити англійською мовою,але виявилося, що він знав українську. Його звали Марко, він дав нам телефона і кудись пішов.

-         Дивний чоловік.

-         Еге.

Через деякий час до мене подзвонили. Це був мій тато.  

-         Привіт, Стасику.

-         Привіт, тату.

-         Стасе,  слухай, летіти до Нью-Йорка треба через Південну Америку. Бо якщо ви так будете летіти, то вас там чекає ракетна установка.

Я послухав, що мені говорить тато. І все розказав хлопцям. Після цього ми пішли ловити рибу. По дорозі ми побачили щось біля дерева.

-         Хлопці, що це? - здивовано запитав я.

-         Не знаю, ходімо, поглянемо.

Ми там знайшли якусь миску, виготовлену з глини.

-         О, буде на воду, - сказав Ярик.

Ми почали ловити рибу. Рибу було дуже легко ловити, бо вона була біля самого берега, і ми її ловили руками. Після вдалої рибалки я пішов шукати гілки, щоб розпалити вогнище. Коли я повертався назад ,то ледь не впав в пастку для леопардів:

-         Фух ледь не впав.

Я швидко побіг назад. Ми розпалили вогонь, палками поїли,  попили води, і лягли спати.

Вночі ми проснулися від ричання левів.

Ми зробили Факели і почали відлякувати цих звірів. На щастя, вони втекли, але вже ми не могли заснути.

   Розділ 15. Пошук бензину

Проснувшись, ми відчули, що вже стомилися бути в Африці,тому шукали найближчу автозаправку.  Побачили, що за десять кілометрів є невеличка авто заправка.

- Невже треба  йти до заправки 10 кілометрів? -

- Здивовано спитав Ярик 

- Угу.

І ми пішли. По дорозі зустріли Марка, він  їхав машиною:

- Привіт, бачу ви йдете до заправки, я вас підкину.

- Ок.

Ми з задоволенням погодилися. Приїхавши ми побачили три каністри з бензином і три квадроцикли.  І нас виникла  цікава ідея.

         Розділ 16. Крадіжка бензину

Ми поставили каністри бензину на квадроцикли і втекли,але нас побачила охорона і поїхала  за нами  по пустелі. Ми вже не знали, що робити аж тут під’їхав  Марко із пістолета стрельнув по колесі однієї з машин. Залишилося  тільки одна машина. Розлючений  охоронець почав по нас стріляти.  Ми штовхнули  його в пастку для леопардів і левів.                                

- Ну що, до зустрічі, хлопці, а якщо буде  треба допомога, то я завжди буду тут.

- Ок. 

 Ми поїхали до Запорожця.

      Розділ 17. Несподівана зустріч

Так ми відірвалися, заправили Запорожця і зарядили пушки.

- Ну відлітаємо? - сказав я

- Відлітаємо!

Ми полетіли до Бразилії. Ми вже пролітали біля Бразилії,коли в мене з кишені випав телефон, і з нього вилетіло сто доларів.

- Що це? Сто доларів? - здивувався Микола.

- Хлопці, хто хоче відвідати Макдональс?

- Я.

 Ми приземлилися біля Макдональсу і пішли поїсти.  Поївши, Ярик почав дивитись телефона і знайшов якійсь чип.

- Хлопці, що це?

У цей час на нас напали роботи, ми почали відстрілюватися, але їх було дуже багато. Я побачив, як генерал вистрелив в нас засипаючою пулею.

           Розділ 18. Пошук друзів

Ми опинилися в їхньому штабі. Я був за  гранами, тому не знав, де мої друзі

- Ох, якби-то мені ключ, - подумав я.

І в мене з рукава виліз ключ.

- Вау, не дарма мені тато сказав брати цю кофту.

 Я  тихенько пішов забрати нашу зброю. Заліз у вентиляційну трубу і почав по ній лізти.  Почув, як той генерал говорить з якимось чоловіком про атомну бомбу, що може знищити США. Але я цього не допущу. Я  поліз вище.  Тихенько забравши флеш-карту,  швидко побіг до центр управління, але там був пароль, якого не знав.  Побачивши, що  туди йде робот, я сховався. Він увів пароль і зайшов, а я різко за ним пішов і побачив там нашу зброю. Я її забрав. Там ще був якийсь диск (я  теж його забрав),  біля диска лежало фото генерала. Я його теж забрав.  Тихенько вийшовши,  пішов визволяти друзів.

- Хлопці, тихо, я зараз вас визволю.

- Добре

Я почав відкривати замок, але побачив робота, який прицілився в нас.  Я вже подумав,що нам “капець”, але почув чийсь голос

- Всі до головного управління.

І робот пішов.

      Розділ 19. Втеча зі штабу «Роботс»

  Я визволив друзів. Ми пішли шукати запорожця. Ми  його знайшли, але там було дуже багато роботів.

-  Хлопці, як ми доберемося до машини? Спитав я.

- Може,  тихенько  сядемо в машину, адже вона куленепробивна, - сказав Микола.

Так ми і зробили. Роботи помітили нас і почали  у нас стріляти:

- Ха-ха-ха-ха,  мазило.

Ми почали злітати, а вони закривали кришу.

- Ой-ой-ой треба злітати швидко.

- Ура! Ми встигли.

- А тепер куди?

- Мені тато дав ключі від аргентинського готелю, так що їдемо в Аргентину, - сказав Ярик.

- Поїхали.

           Розділ 20. Це наша база

Приїхавши в Аргентину,  пішли в той готель. Зайшовши,  побачили просту кімнату:

-         І це наша база?

-         Так.

 Микола побачив якусь дивну книжку і взяв її,  з шафи відкрився комп’ютерний Центр.

-  Ого!

- Миколо, ти – екстрасенс?

- Не знаю.

-  Хлопці, підемо подивимся, що в тих флешах.

- Пішли.

       Розділ 21. Задумка роботів

Ми сіли за комп’ютер.

- Ану, Ярик, загугли цю фотографію, - попросив я.

- Це той генерал. Де ти взяв цю фотографію? - здивовано спитав Ярик.

- Уявляєш, придбав.

- Зрозуміло! Дивлюсь. Так його Звати Том Рібер, народився  в  Бразилії. Був засуджений  в багатьох країнах світу, а тепер його вже три роки не може зловити Американська поліція.

- От Том Рібер, але тепер його зловлять, - сердито сказав Микола. 

- А тепер подивись атомну бомбу.

- Що?

- Атомну бомбу якою хочуть знищити США.

- А тут написано лише координати лабораторії і те, що їм не вистачає яйця тиранозавра.

- А вони його  не отримають.

- Цю флеш-карту  ми віддамо Роберту,  а тепер найголовніше: цей диск я забрав з Центру Управління.

- Ну глянемо, ого! Це все про тих роботів, тут є в них один склад зброї. Це в Колумбії, ще є лабораторія, де вони їх розробляють, це теж там.

- Значить, вони керують  в Центрі Управління, а там вони тільки дивляться за роботою.

- Так, а якщо не буде того і того,  то вони будуть ніхто.

- Ну що, полетіли в Колумбію?

- Полетіли.

           Розділ 22. Знищення складу

Ми приїхали на місце за координатами. Тут нічого не було.

- Де той склад зброї? - здивовано спитав Ярик.

- Не знаю, координати показують сюди.

Микола наступив на якийсь дивний камінь, і відкрився люк.

- Що це?

- Не знаю,  але стрибаємо.

  Ми туди стрибнули. Ми попали в трубу і почали по ній лізти.

- Хлопці, як ми  заложимо вибухівку, якщо тут багато охоронців? - спитав я.

- Давайте вкрадемо уніформу, і розділимося, - сказав Ярик.

- Давайте.

Це нам вдалося.

- Ну що, розділяємося, - сказав Микола.

- Розділяємось.

Я почав розкладати вибухівки, до мене підійшов незнайомий чоловік:

- Ей,  Джо, наша зміна вже закінчилася йдемо додому.

Він пішов, а я бігом побіг до місця зустрічі.

Я прибіг, а там був тільки Микола.

-  Миколо,а де Ярик?

- Сам не знаю.

І тут прибігає Ярик.

- Ти чого такий захеканий?

 - Бо я поставив   тайм на 10 секунд і тут зараз все вибухне, то я раджу втікати.

Ми почали бігти. Я чув, як лунає вибух, але, на щастя, ми встигли.

- Фух ,ледь встигли.

- І не кажи, а тепер куди?

- А тепер в лабораторію.

    Розділ 23. Знищення лабораторії

   -  Нам тут треба йти пішки.

Ми дійшли до посадки. Координати відвели нас прямо до куща. Микола зірвав одну квітку.

- Миколо ,тут  не можна зривати квітки , - сказали  ми.

- Ой налякали.

 У цю мить відкрився люк, Микола у нього впав.

- А-А-А-А-А! рятуйте!

- Миколо, ти куди, я з тобою. -

крикнув Ярик і скочив у люк.

-  Хлопці, я за вами.

Ми опинилися в лабораторії.

- Хлопці, дивіться - це лабораторія.

- Але нам треба знайти  головну кнопку.

Ми почали тихенько йти до головної кнопки, я бачив як роботів створювали, вони йшли до якоїсь штукенції і виходили озброєні. Нарешті ми знайшли головні кнопки, тут були тільки три кнопки «увімкнути», «вимкнути» і     «самознищення», але,щоб знищити,треба сказати пароль, який я знав  і сказав:

- Втікаймо.

Ми почали втікати, але вони нас помітили і позачиняли двері а самі евакуювалися.

Ми почали втікати, ми з Яриком встигли і думали, що Микола вже не встигне, бо в цей час все почало вибухати, але Микола встиг.

- Фух, ледь встигли.

-І не кажи.

- А тепер нам краще з цього місця забиратися в Нью-Йорк.

- Але спершу залетімо в кафешку.

- Ок.

         Розділ 24. Пошук людини

Ми прилетіли до  Нью-Йорку.

-  Де нам шукати його?- спитав Микола.

- Можна піти в … навіть не знаю куди піти,- сказав я.

- А, може, пошукаємо в Інстаграмі.

- Згода!

Наші пошуки були невдалі.

- І знов тупик.

 Через деякий час до нас підійшов якийсь чоловік.

- Добрий день, я можу вам показати, де живе Роберт! Ходімо покажу.

- Ну добре.

Він нас завів до будинку і сказав, що тут живе Роберт Джеймс. Ми зайшли в будинок, але там нікого не було, і я почув  чийсь голос.

- Чого ви прийшли?  Хто ви такі.

- Ми з приводу завдання, код лабораторії BM25ZXVK.

- Зрозуміло, ходімо поговоримо.

      Розділ 25. Ну що, полетіли в Канаду?

- Так що ви хочете?

- Ми не хочемо, а зобов’язані, полетіти в минуле і забрати яйце тиранозавра.

- Навіщо я вам?

- Ми хочемо, щоб ви нам сказали, де є вона. І в нас є проблема.

- Яка?

- Нас переслідують роботи зі штабу «Роботс» і їхній генерал.

- Ой, це погано.

-  Ми знищили їхній склад зброї та лабораторію.

- Це добре, але вони так не відступлять і підуть всенькими воїнами .А ви знаєте,  де знаходиться їхній штаб?

- Так.

- Це дуже добре, а тепер я вам даю роботу.

- Яку?

- Треба полетіти в Канаду і врятувати одну людину, бо він у тюрмі у тих роботів… ну… одним словом у капсулі спеціальній.  Його звати Фоу.

- Ок. Дякую за допомогу.       

Ну ми полетіли.

- Зачекайте, там є для вас круті куленепробивні костюми. Ви їх візьміть.

- Добре.

Ми вдягли костюми і сіли в автомобіль.

-  Полетіли, хлопці, в Канаду,- сказав Ярик.

- Полетіли.

І ми полетіли в Канаду.

    Розділ 26. Рятування Фоу

Ми пролітали біля того будинку, і побачили там багато охорони.

- Так що нам робити?– Спитав Я.

- Ви запускайте ракети, а я приземляюсь, - сказав Микола і стрибнув.

- Що? спитав я в Ярика.

- Добре, запускай.

Ми почали штурмувати охорону.

Нам здалося,що вже всю знищили, але звідкись взявся робот снайпер.

-         Ой-ой, в нас кінчилися боєприпаси.

-         Щож нам робити?

-          Не знаю.

У цю хвилину  снайпер впав.

-         Я знаю, хто це, - сказав я.

Ми приземлилися. До нас прийшов Микола.

- Ходімо в приміщення.

-         Ходімо.

 Ми пішли.

      Розділ 27. Рятування Фоу (2)

-         Миколо, ти хоча б відключив  сигналізацію? - спитав я?

-         Уявляєш я не вимкнув, а просто тут розважався,тому вимкнув як би не вимкнув то б нас зловили.

-          Що ви тут говорите? Побігли  рятувати Фоу, - сказав Ярик.

-         Побігли.

І ми побігли. По дорозі ми побачили двері з секретним замком.

-         Хлопці, що там?

-         Вже дивлюсь.

-         Ого… та тут… та тут… неможливо передати словами.

-         Зрозумів, зриваємо.

Ми зірвали двері, а нас побачила охорона з мечами і почала на нас нападати.

-         Сьогодні ми повеселимося.

Ми почали відстрілюватися, і, о горе, у мене закінчилось зарядне, тому я почав битися мечем.

Я бився з сильним роботом. Це була запекла битва. Я був сильно стомлений, Ворог хотів нанести сильний удар, алея відхилився. І вдарив його ногою, вже хотів вбити його, але він мене вдарив струмом, і я впав.

    Розділ 28. Ми дізнались координати до лабораторії Машини часу

 Я проснувся у Домі Джеймса.

-         О нарешті проснувся, а то я думав, що ти того,- сказав Ярик.

-         Що ти говориш, брехун, ти геть так не думав, - сказав Микола.

-         Хлопці, досить сваритись,  так голова болить, - відповів я.

І тут приходить Роберт з нашим новим товаришем.

-         О, я бачу, ти вже проснувся, а це твій товариш. Ти вже знаєш, як його звати?

-         Дуже приємно з тобою познайомитись.  Дякую, що врятували мені життя, - сказав Фоу.

-         Та нема за що, - відповів Я.

-         Хлопці, в мене є для вас дуже важливі новини, - сказав Роберт.

-         Що, гамбургер вже 4 долара? - спитав Ярик.

-         ХА-ХА-ХА. Ні, Ярику я знаю координати, де є лабораторія Машини часу.

-         О, то це крутіше за Гамбургери.

-         Значить, нам не можна гаяти часу.Летімо!

-         Полетіли.

Ми, як завжди, сіли в свій Запорожець і полетіли на свою останню місію, я так думав.

Розділ 29. Проникнення до лабораторії

Ми летіли за координатами. Вже долетіли туди і побачили, що була вбита вся охорона, і підірвали двері.

-         Хлопці нам треба  приземлятись, бо щось там не те, - сказав я.

-         Зрозумів, - відповів Фоу

Ми приземлились і побігли туди. Там були всі вбиті науковці. Коли ми прийшли до головного ліфта, я сказав пароль, ми спустилися і побачили, як в якийсь портал заходять роботи і генерал. І він мені каже.

-         Ми ще побачимось.

Фоу хотів у нього вистрелити, але не встиг

-         Чорт, - сказав Ярик.

-         І не кажи, - відповів я.

-         А тепер що нам робити? - спитав Микола.

-         Хлопці, я знаю, як увімкнути  Машину часу.

Розділ 30. Увімкнення Машини часу

Фоу пішов  вмикати машину часу. Мені стало дуже цікаво, звідки він знає, тому я пішов до нього.

-         Фоу.

-         Що таке?

-           Звідки ти знаєш, як увімкнути машину часу?

-         Ну я вже мав місію, щоб потрапити в лабораторію, але я її провалив, бо мене зловили роботи, коли я летів до лабораторії.

-         А-а-а, зрозумів.

-         Чорт.

-         Що сталося?

-         Щось не вмикається, значить, вони знали, що ми дізнаємося, де є лабораторія, і підстроїли нам це.

-         Але як вони дізнались?

-         Цього я не знаю.

-         Хлопці, у нас проблема.

-         Яка?

-         Не можемо увімкнути машину часу.

Микола вдарив пульт  управління і якимось чудом він увімкнувся

-Е-е-е-е, це не я.

- Миколо ти знаєш, як ти нас виручив! - сказав Ярик.

- Хлопці, я включаю портал. Ну що заходимо.

Ми зайшли в портал і опинились в справжній машині часу.

-         Ого.

Тут нам почав говорити голос комп’ютера:

-         Добрий день! Вас вітає програма GiGiGi, що ви бажаєте? Може, коктейлю чи морозива?

-         Так ти шматок металу. Тут  кафе чи що, краще полетіли в крейдяний період, - сердито сказав Ярик.

-         Добре-добре, вже запускаюся, готові?

-         Готові.

-         Тоді полетіли.

       Розділ 31. Ворог близько

Коли машина часу приземлилася,ми вийшли з неї. Мені  чип дали, але я не знав навіщо він, тому не звертав на нього уваги. Але ми опинились в Крейдяному періоді, як і хотіли.

-         Вау, тут гарно, що не кажи, - здивовано сказав я.

-         Ага, тут гарно, - відповів Микола.

-         А я їх сфотографую - буде на пам'ять, - сказав Ярик.

-         Хлопці, ми тут на екскурсії чи світ рятуємо? - сказав Фоу.

-         Окей-Окей, вже ідемо.

Ми вперше почали шукати якесь місце,де нема  динозаврів а можна поставити  намет, та не простий, а невидимий. Нам вдалося знайти таке місце, про яке мріяли. Я пішов зловити якусь рибу, щоб ми поживилися.  Знайшовши річку,  щоб довго не мучитись, я кинув динаміт і вся риба випливала на берег. Я її зібрав, вже мав йти додому але побачив динозавра. Я почав від нього втікати і заліз на дерево. Я хотів у нього вистрелити, але, коли я залазив на дерево, у мене з кишені випала моя пушка. Я не знав, що робити, і згадав, що в мене ще була димова шашка, я її кинув і  втік, коли динозавр мене не бачив. Коли я повернувся то  побачив, що нікого вже не було.

-         Чорт, я не стих, точно, тож мені казав Фоу, що в нього є татуїровка  і це  чип, то по цьому і знайшли нас, і я так само своїх друзів знайду, але спершу знайду яйце тиранозавра.

І я пішов в палатку і заснув.

 Розділ 32. Запекла битва з Рексом

Проснувшись,я взяв все необхідне і пішов на пошуки яйця. Я довго шукав слід Тиранозавра. Йдучи не помітив, як через зачепився і впав;

-         Ай, моє плече!

Ви уявляєте, я впав на слід Тиранозавра.

-         Це слід тиранозавра, ура, я його знайшов.

 Я бігом побіг по цих слідах. Прибігши, я спустився в провалля. Там було багато яєць, а тиранозавра не було.

-         Ну й мені пощастило.

-         Я пішов до яйця і взяв  ДНК Яйця,я вже мав іти, але тут почув голос матусі.

-         О ні, тільки не це.

Я вже почав втікати, але я не встигав. Я почав відстрілюватися, але було марно, і ось я побачив якусь ущелину.  Я вже біг до неї, але Рекс схватив мене за сумку.  Я  встиг відстібнути сумку і бігом сховався в ущелину.

Я був у безпечному місці тільки моя сумка була там, ще на мене чатував Рексик.

Я вже не знав, що робити, я думав, як мені добратись до сумки, бо я згадав, що в мене там є якась електрична сітка  з великою потужністю. Я починав вигадувати план. Я побачив ще якусь ущелину  і почав по ній йти, дійшовши, там була велика ущелина. Мене побачив тиранозавр і почав на мене бігти. Я повертався назад, але в нього пролізла тільки голова в ту ущелину, він хотів далі пройти,але він розворушив все і на нього висипалося каміння. Я  побіг до сумки, вже взяв її, тиранозавр розворушив каміння і встав. Я взяв сітку і вистрелив у нього.  Він впав.

-         Ура! Я переміг! Тепер рятувати друзів, поки не проснувся тиранозавр, бо я вже не хочу другої битви.

Взявши сумку, я побіг рятувати друзів.

        Розділ 33. Час помсти настав

Прийшовши до місця,я заліз на дерево щоб оглянути.

-         Ого, ну  вони вже побудувались, і машини є, ще снайпер є. Я  ним займусь.

Зліз з дерева, пішов до вишки, де снайпер. Почав на неї залазити по драбині.

-         Вибачте, будь ласка, але ви щось забули.

І викинув його з вишки. Він впав і розбився. Там був трос, по якому можна спуститися на дах будівлі і зайти через люк. Я так і зробив. Спустившись в середину будівлі я увімкнув сигналізацію. Поки всі бігли я тихо   побіг визволяти друзів.

-         О бочка з бензином! Нащо їм так багато? Ну ладно зробимо феєрверк.

Заложив я динаміт, і побіг рятувати друзів, поки не пізно. Прибігши, я почав відкривати замки.

- О-о-о, Стасе, а ми тебе зачекались! Ти забрав яйце тиранозавра? – сказав Ярик з Миколою.

- Хлопці у нас немає часу, потім все розкажу.

Визволивши  друзів, ми почали втікати. Коли вийшли з будівлі, зайшли на добре місце.

-         Хлопці, це довгожданий феєрверк.

Я взяв і підірвав будівлю.

-         Ура! Ми перемогли, - зраділи ми.

-         А тепер, хлопці летимо додому.

-         Ага, але як? - сказав Микола.

-          А-а-а, я тепер згадав, нащо цей чип в мене на руці.

-         І нащо?

-         Через нього ми полетимо додому.

Увімкнувши чип на руці, відкрився портал і ми почали у нього входити, і раптом мені щось почав казати Фоу.

-         Е-е-е, Стасе, я не піду з вами.

-         Чого?

-         Я не міг собі знайти місце, де мені буде добре, а це і є таке місце.

-         Добре! Бувай!

-         Бувай.

І я зайшов у портал. Опинився у нашій машині часу.

-         Стасе, а де Фоу?- спитав Микола.

-         Ай справді, де він.

-         Він у тому місті, де йому добре.

Прилетівши додому, ми піднялися наверх з лабораторії. Нас там чекали наші сім’ї.  Всі люди аплодували  нам. А що було далі, то вже інша історія